Чорнобильська вахта
Пекельне та печальне місце - Чорнобиль. Зруйнований вибухом четвертий енергоблок ЧАЕС навесні 1986 року - це біль і трагедія, мужність і самопожертва людей, які вступили у двобій з атомною стихією, намагаючись зупинити її згубний вплив.
Щороку, в останній тиждень квітня, пам'ять повертає нас знову в ту весну 1986-го, позначену скорботним знаком полин-трави Чорнобиля. Світлини і кінокадри сумного громаддя споруди зі смугастою трубою ЧАЕС облетіли тоді весь світ. Це - зона відчуження, зона найпекельнішого випробування. Навесні 1986-го тисячі людей приборкували тут атомну стихію. Першими на вогняному рубежі Чорнобильської АЕС тоді стали пожежні...
Щороку, в останній тиждень квітня, пам'ять повертає нас знову в ту весну 1986-го, позначену скорботним знаком полин-трави Чорнобиля. Світлини і кінокадри сумного громаддя споруди зі смугастою трубою ЧАЕС облетіли тоді весь світ. Це - зона відчуження, зона найпекельнішого випробування. Навесні 1986-го тисячі людей приборкували тут атомну стихію. Першими на вогняному рубежі Чорнобильської АЕС тоді стали пожежні...
1 травня 1986 року для особового складу ЛПТУ МВС СРСР був оголошений збір за сигналом «Тривога!». Начальник училища полковник А.С. Косівченко, зібравши начальницький склад у конференц-залі, поінформував: «Сталася страшна біда. 26 квітня о 1 год. 23 хв. вибухнув 4-й реактор Чорнобильської АЕС. Пожежні ВПЧ-2 ЧАЕС та СВПЧ-6 м. Прип'ять взяли на себе перший удар і вистояли у боротьбі з ядерною стихією. Проте обставини ускладнилися, тому потрібні нові сили для ЛНА на АЕС. До нас у навчальний заклад надійшов наказ - особовому складу Училища підготуватися до виконання відповідального і складного завдання щодо ЛНА на Чорнобильській АЕС». Однак за рішенням Головного управління навчальних закладів МВС СРСР цей наказ так і не вступив у дію. Згідно з розпорядженням МВС УРСР, з 3 до 25 червня 1986 року для ЛНА на ЧАЕС були відрядженні заступник начальника Училища з господарської частини підполковник Іван Біленко, який виконував обов'язки начальника штабу тилу зведених загонів і спеціальних батальйонів пожежної охорони МВС СРСР, та начальник пожежно-тактичного циклу підполковник Артур Лебедь - виконувач обов'язків помічника начальника штабу ППС з оперативної роботи. А.Ф. Лебедь також брав участь у гасінні пожеж у 30-ти кілометровій зоні й на території ЧАЕС.
Закінчувався п'ятий місяць важких робіт із ЛНА на Чорнобильській АЕС. Вище і вище підіймалася каскадна стіна бетонного саркофагу. До накриття аварійного блоку залишалися лічені дні. Але згідно з розпорядженням МВС СРСР, необхідно було виконати ще одне завдання, яке доручили курсантам-добровольцям та офіцерам Львівського і Харківського пожежно-технічних училищ. У десятку відважних від ЛПТУ на чолі з тридцятирічним викладачем циклу пожежної тактики майором Михайлом Судніциним увійшли курсанти Олександр Дремлюга з Вінниччини, Юрій Колачук із Закарпаття, Микола Придіус та Іван Блашко з Молдови, Сергій Климчук з Хмельниччини, Василь Ільюк та Олександр Свентицький з Республіки Білорусь, Віктор Авраменко з Чернігівщини та Юрій Сауляк з Одеси.
Аж до прибуття на Чорнобильську АЕС ніхто з майбутніх ліквідаторів не знав, які за складністю завдання їх очікують. Проводжали добровольців усім колективом навчального закладу. Хтось давав професійні поради, «бувалі атомники» застерігали від нехтування засобами безпеки, але незабутніми, як згадує тепер полковник у відставці Михайло Судніцин, були слова начальника училища Анатолія Косівченка: «Хлопці, я дякую вашим матерям, ніжність яких виплекала у Вас справжню чоловічу мужність...».
Після перельоту зі Львова до Борисполя, а потім гелікоптером безпосередньо на ЧАЕС група наших курсантів поповнилася добровольцями з Харківського пожежно-технічного училища під керівництвом лейтенанта Валерія Косогова. У бункері сховища під АЕС курсантам-добровольцям поставили та пояснили завдання. Виявилось, що коли стався вибух реактора, радіоактивні уламки злетіли в повітря і впали на дах сусідніх енергоблоків. З очисткою покрівель цих споруд впорався робот, а ось скинути радіаційно небезпечні брили з технологічних майданчиків 150-метрової вентиляційної труби він не зміг.
Після перельоту зі Львова до Борисполя, а потім гелікоптером безпосередньо на ЧАЕС група наших курсантів поповнилася добровольцями з Харківського пожежно-технічного училища під керівництвом лейтенанта Валерія Косогова. У бункері сховища під АЕС курсантам-добровольцям поставили та пояснили завдання. Виявилось, що коли стався вибух реактора, радіоактивні уламки злетіли в повітря і впали на дах сусідніх енергоблоків. З очисткою покрівель цих споруд впорався робот, а ось скинути радіаційно небезпечні брили з технологічних майданчиків 150-метрової вентиляційної труби він не зміг.
Пройшовши теоретичну підготовку щодо виконання завдання та примірки спеціального захисного свинцевого одягу, з метою визначення рівня радіації на технологічних майданчиках вентиляційної труби в розвідку пішов харків'янин Віктор Сорокін, сходження якого на верхню точку тривало 22 хвилини. Від цього залежала не тільки тактика операції, але й здоров'я та життя всіх, хто братиме участь у ній. Наступного дня курсанти та офіцери Львівського і Харківського пожежно-технічних училищ вирушили, щоб виконати одну із найскладніших операцій із ЛНА на Чорнобильській АЕС. Вони проводили дезактиваційні роботи технологічних майданчиків вентиляційної труби 3-го і 4-го енергоблоків ЧАЕС. Хлопці працювали парами, змінюючи один одного через короткі проміжки часу. Підніматися на висоти було надзвичайно важко, адже для виконання цієї небезпечної роботи вони були вдягнуті в спеціальні захисні костюми. 100-кілограмові уламки графітових стержнів скидали лопатами в гирло зруйнованого реактора. Це була вкрай виснажлива і ризикована робота. Щодо опромінення, то прилади дозиметричного контролю зашкалювали, показуючи рівень радіації, який перевищував максимально допустимий для життя людини.
«У ті нестерпно важкі хвилини ми проходили випробування на мужність, - розповідає Михайло Судніцин, - до наших м'язів начебто додалась сила всіх тих людей, хто, затамувавши подих, вболівав внизу, всіх, хто чекав нас у навчальному закладі, вдома, і ми не могли, не мали права зійти з висоти без перемоги. Наша група виконала поставлене завдання. Після кількатижневого реабілітаційно-профілактичного лікування в Києві ми повернулися до навчального закладу».
За мужність, сміливість та рішучі дії, виявлені при виконанні особливо небезпечних завдань із ЛНА на Чорнобильській АЕС, працівників Львівського пожежно-технічного училища МВС СРСР підполковників І.Л. Біленка і А.Ф. Лебедя, майора М.В. Судніцина та дев'ятьох курсантів було нагороджено медалями «За відвагу на пожежі» та відзначено урядовими нагородами.
Про небезпечність виконаної роботи говорить ще й такий факт, що троє з дев'яти на той час курсантів - Олександр Свентицький, Сергій Климчук та Іван Блашко - відійшли у вічність, решта є інвалідами за станом здоров'я.
Серед багатьох тисяч ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС є нинішній працівник Університету - начальник інституту пожежної та техногенної безпеки полковник В'ячеслав Кошеленко та наші ветерани: Анатолій Антонюк, Олександр Гаврилко, Ігор Іванейко, В'ячеслав Кісіль, Артур Лебідь, Михайло Судніцин, Андрій Харчук, Орест Юренц і покійні Іван Біленко та Богдан Грицай. Саме завдяки мужності таких людей вдалося приборкати ядерну стихію на Чорнобильській АЕС.
За мужність, сміливість та рішучі дії, виявлені при виконанні особливо небезпечних завдань із ЛНА на Чорнобильській АЕС, працівників Львівського пожежно-технічного училища МВС СРСР підполковників І.Л. Біленка і А.Ф. Лебедя, майора М.В. Судніцина та дев'ятьох курсантів було нагороджено медалями «За відвагу на пожежі» та відзначено урядовими нагородами.
Про небезпечність виконаної роботи говорить ще й такий факт, що троє з дев'яти на той час курсантів - Олександр Свентицький, Сергій Климчук та Іван Блашко - відійшли у вічність, решта є інвалідами за станом здоров'я.
Серед багатьох тисяч ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС є нинішній працівник Університету - начальник інституту пожежної та техногенної безпеки полковник В'ячеслав Кошеленко та наші ветерани: Анатолій Антонюк, Олександр Гаврилко, Ігор Іванейко, В'ячеслав Кісіль, Артур Лебідь, Михайло Судніцин, Андрій Харчук, Орест Юренц і покійні Іван Біленко та Богдан Грицай. Саме завдяки мужності таких людей вдалося приборкати ядерну стихію на Чорнобильській АЕС.
Щороку, 26 квітня та 14 грудня, ми вшановуємо учасників ЛНА на Чорнобильській АЕС у Церкві Покрови Пресвятої Богородиці, що розташована на території Львівського державного університету безпеки життєдіяльності; відбувається поминальний молебень, який об'єднує курсантів, студентів, науково-педагогічний склад і весь персонал навчального закладу у спільній молитві за померлими і живими героями Чорнобиля.
У ці дні в Університеті проводиться ряд заходів, приурочених Чорнобильській трагедії: зустрічі з ветеранами навчального закладу та учасниками ЛНА на Чорнобильській АЕС, під час яких вони розповідають курсантам і студентам про події 1986 року та завдання, які виконували у зоні відчуження; «круглі столи» і засідання з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи; мистецькі літературно-музичні композиції від учасників театрального гуртка Університету; демонстрація для курсантів та студентів документальних науково-пізнавальних фільмів, випуски тематичних стіннівок; виставки світлин та книг про аварію на ЧАЕС; екскурсії до залів Чорнобильської слави, виставок та музеїв; участь героїв-ліквідаторів у щорічному телемарафоні «Дзвони Чорнобиля» в ефірі Львівської обласної державної телерадіокомпанії тощо.
У ці дні в Університеті проводиться ряд заходів, приурочених Чорнобильській трагедії: зустрічі з ветеранами навчального закладу та учасниками ЛНА на Чорнобильській АЕС, під час яких вони розповідають курсантам і студентам про події 1986 року та завдання, які виконували у зоні відчуження; «круглі столи» і засідання з питань подолання наслідків Чорнобильської катастрофи; мистецькі літературно-музичні композиції від учасників театрального гуртка Університету; демонстрація для курсантів та студентів документальних науково-пізнавальних фільмів, випуски тематичних стіннівок; виставки світлин та книг про аварію на ЧАЕС; екскурсії до залів Чорнобильської слави, виставок та музеїв; участь героїв-ліквідаторів у щорічному телемарафоні «Дзвони Чорнобиля» в ефірі Львівської обласної державної телерадіокомпанії тощо.
Курсанти, студенти та ветерани нашого навчального закладу також беруть участь у мітингу скорботи з покладанням квітів до пам'ятника «Героям і жертвам Чорнобиля», який було зведено у Львові в 2008 році. Сьогодні в Університеті навчається чимало курсантів та студентів, батьки яких брали безпосередню участь у ЛНА на Чорнобильській АЕС. Тож, без сумніву, спадкоємність поколінь триває. Майбутні рятівники також обрали одне з найблагородніших покликань - захищати людські життя і здоров'я, боронити матеріальні цінності, природні багатства від пожеж, катастроф чи надзвичайних ситуацій.
До 25-х роковин Чорнобильської катастрофи на території Університету відбулося відкриття пам'ятника «І мертвим, і живим, і ненарожденним...», усім тим, хто ціною власного життя та здоров'я вберегли мільйони людей, запобігли катастрофі всесвітнього масштабу. У цьому заході взяв участь увесь особовий склад Університету, ветерани та колишні курсанти нашого навчального закладу, які у 1986 році також ліквідовували наслідки аварії на ЧАЕС. Для вшанування подвигу героїв Чорнобиля проведено й реконструкцію зали пам'яті в музеї історії навчального закладу.
До 25-х роковин Чорнобильської катастрофи на території Університету відбулося відкриття пам'ятника «І мертвим, і живим, і ненарожденним...», усім тим, хто ціною власного життя та здоров'я вберегли мільйони людей, запобігли катастрофі всесвітнього масштабу. У цьому заході взяв участь увесь особовий склад Університету, ветерани та колишні курсанти нашого навчального закладу, які у 1986 році також ліквідовували наслідки аварії на ЧАЕС. Для вшанування подвигу героїв Чорнобиля проведено й реконструкцію зали пам'яті в музеї історії навчального закладу.
Лунає поминальний дзвін і пам'ять знову повертає нас у той скорботний 1986 рік ... Ми пам'ятаємо всіх поіменно. Без вагань вони виконали свій професійний обов'язок. Важливо не забувати цих людей: живих і тих, хто відійшов, адже вони прийняли на себе найжорстокіший удар ядерної стихії, яка відступила перед їхньою мужністю.