«Возвеличу малих отих рабів німих, я на сторожі коло їх поставлю слово»
«Возвеличу малих отих рабів німих, я на сторожі коло їх поставлю слово» ‒ ці промовисті слова Кобзаря актуальні й сьогодні. Заходи присвячені Шевченківським дням відбуваються не лише на території України, а й далеко за її межами, що є своєрідною даниною шани Велетню Слова.
Своєрідний подарунок Кобзареві хотіли подарувати й київські митці шестидесятники, котрі в 1964 році створили унікальний вітраж «Шевченко. Мати» присвячений 150-річчю Тараса Шевченка. Авторами мистецького твору були художники Алла Горська, Людмила Семикіна, Опанас Заливаха та Галина Севрук. Днями і ночами вони працювали над дивовижним вітражем, який мав прикрасити вестибюль червоного корпусу Київського університету. Та найголовніше те, що промовляв цей твір мистецтва без будь-яких слів. На ньому був зображений розгніваний Тарас Шевченко, який однією рукою пригортав скривджену жінку-Україну, а другою рукою піднімав у височінь книжку. Могутній образ доповнювали слова Кобзаря: «Возвеличу малих отих рабів німих, а на сторожі коло їх поставлю слово».
На жаль, побачити його у живу ніхто сьогодні не зможе. Бо рівно 54 роки тому його розтрощили майже одразу після створення. Таким було особисте розпорядження секретаря Київського обкому Компартії України Бойченка. За переказами, одним із виконавців був і тодішній ректор Київського університету Іван Швець, він сам гатив молотком по різнобарвному склу. Чому ж вітраж викликав таке занепокоєння радянської верхівки…?
Але твори мистецтва не палають у вогні владної ненависті. Фото вітража вийшло друком у Варшаві, у журналі «Український календар», який видавався Українським суспільно-культурним товариством і ми маємо змогу побачити, яким він був.
Своєрідний подарунок Кобзареві хотіли подарувати й київські митці шестидесятники, котрі в 1964 році створили унікальний вітраж «Шевченко. Мати» присвячений 150-річчю Тараса Шевченка. Авторами мистецького твору були художники Алла Горська, Людмила Семикіна, Опанас Заливаха та Галина Севрук. Днями і ночами вони працювали над дивовижним вітражем, який мав прикрасити вестибюль червоного корпусу Київського університету. Та найголовніше те, що промовляв цей твір мистецтва без будь-яких слів. На ньому був зображений розгніваний Тарас Шевченко, який однією рукою пригортав скривджену жінку-Україну, а другою рукою піднімав у височінь книжку. Могутній образ доповнювали слова Кобзаря: «Возвеличу малих отих рабів німих, а на сторожі коло їх поставлю слово».
На жаль, побачити його у живу ніхто сьогодні не зможе. Бо рівно 54 роки тому його розтрощили майже одразу після створення. Таким було особисте розпорядження секретаря Київського обкому Компартії України Бойченка. За переказами, одним із виконавців був і тодішній ректор Київського університету Іван Швець, він сам гатив молотком по різнобарвному склу. Чому ж вітраж викликав таке занепокоєння радянської верхівки…?
Але твори мистецтва не палають у вогні владної ненависті. Фото вітража вийшло друком у Варшаві, у журналі «Український календар», який видавався Українським суспільно-культурним товариством і ми маємо змогу побачити, яким він був.
 |
|
 |