У ЛДУ БЖД відбувся Міжвузівський мистецтвознавчий семінар «І рушник вишиваний на щастя, на долю дала…». На ньому з доповіддю виступила кандидат мистецтвознавства, доцент кафедри українознавства ЛьДУВС Людмила Андрушко, яка проходила стажування на кафедрі українознавства нашого Університету.
Бурхливий час суспільно-політичних зрушень в Україні, які відлунюють у цілому світі, викликав зацікавлення українською культурою, зокрема вишивкою. Якщо для світу наша вишивка – це модна тенденція, то для нас, українців, це цілий культурний пласт, із якого кожне наступне покоління повинне черпати духовну силу, зчитуючи (свідомо чи то на підсвідомому рівні) зашифровану в орнаментах інформацію.
Ще 100 років тому, досліджуючи вишивку, мистецтвознавець Володимир Стасов зазначав: «У народів давнього світу орнамент ніколи не містив у собі жодної зайвої лінії, кожна рисочка мала тут своє певне значення... Це — складна мова, послідовна мелодія, щомає свою основну причину і призначена не лише для очей, а й для розуму й почуттів».
Учасники семінару дізналися, як «розшифровувати» складну і багату мову рушника, який був неодмінним атрибутом нашого побуту, традиційною окрасою житла. Важливі події в житті народу ніколи не обходилися без рушника: на рушнику дорогим гостям подавали хліб-сіль, на рушнику приймали новонародженого, із рушником проводжали в останню путь, особливу роль рушник відігравав у весільній обрядовості. Із зрозумілих причин тема саме весільного рушника в курсантсько-студентській аудиторії викликала найжвавіше обговорення. Приємною несподіванкою було дізнатися, що традицію вишивати рушники продовжують не тільки дівчата, але й деякі хлопці, які навчаються в нашому Університеті.
Вишиваний рушник як духовний оберіг єднає покоління українців, а отже, «древу життя» (поширений мотив весільного рушника) нашого народу цвісти і зеленіти.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю,
І дитинство, й розлука, і вірна любов (Андрій Малишко).
Бурхливий час суспільно-політичних зрушень в Україні, які відлунюють у цілому світі, викликав зацікавлення українською культурою, зокрема вишивкою. Якщо для світу наша вишивка – це модна тенденція, то для нас, українців, це цілий культурний пласт, із якого кожне наступне покоління повинне черпати духовну силу, зчитуючи (свідомо чи то на підсвідомому рівні) зашифровану в орнаментах інформацію.
Ще 100 років тому, досліджуючи вишивку, мистецтвознавець Володимир Стасов зазначав: «У народів давнього світу орнамент ніколи не містив у собі жодної зайвої лінії, кожна рисочка мала тут своє певне значення... Це — складна мова, послідовна мелодія, щомає свою основну причину і призначена не лише для очей, а й для розуму й почуттів».
Учасники семінару дізналися, як «розшифровувати» складну і багату мову рушника, який був неодмінним атрибутом нашого побуту, традиційною окрасою житла. Важливі події в житті народу ніколи не обходилися без рушника: на рушнику дорогим гостям подавали хліб-сіль, на рушнику приймали новонародженого, із рушником проводжали в останню путь, особливу роль рушник відігравав у весільній обрядовості. Із зрозумілих причин тема саме весільного рушника в курсантсько-студентській аудиторії викликала найжвавіше обговорення. Приємною несподіванкою було дізнатися, що традицію вишивати рушники продовжують не тільки дівчата, але й деякі хлопці, які навчаються в нашому Університеті.
Вишиваний рушник як духовний оберіг єднає покоління українців, а отже, «древу життя» (поширений мотив весільного рушника) нашого народу цвісти і зеленіти.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю,
І дитинство, й розлука, і вірна любов (Андрій Малишко).