«Якби ми дожили до національного театру, тоді б ми стали нацією», – ці слова Вільяма Шекспіра  ілюструють пряму взаємозалежність рівня мистецтва в суспільстві і рівня процесів державотворення. Ми можемо сказати, що маємо національний  театр, а отже, ми – нація!  Захід, що його організувала кафедра українознавства, став одним із багаточисленних підтверджень цьому – у гості до наших курсантів і студентів прийшла актриса Національного українського академічного драматичного театру  імені Марії Заньковецької  заслужена артистка України Олександра Люта – одна з виконавиць ролі Катерини в одноіменній виставі заньківчан. Виставу режисера Богдана Ревкевича відвідали наші курсанти й студенти минулого тижня, а протягом двох останніх років виставу бачили понад сотня наших вихованців. Нині вони з цікавістю слухали актрису, яка розповіла про сценічну історію відомої поеми Тараса Шевченка, гастрольні поїздки з нею Україною й за кордоном, про той, без перебільшення, фурор, який спричинила інсценізація відомого зі шкільної програми твору, який, здавалося б, нічого надзвичайного й не обіцяє. Натомість  модерне сценічне рішення  цієї вистави не залишає нікого байдужим, і проблеми, про які говорив ще Іван Франко, досліджуючи жіночу долю й недолю в творах Шевченка, постали в такому ракурсі, що зацікавили й молодь ХХІ століття. 
         Обговорення головної теми вистави – жіночої долі в творчості Тараса Шевченка – перейшло в розмірковування про особливості розвитку сучасної культури загалом та театру і кіно як його органічного продовження, зокрема.
         На тлі динамічного розвитку інформаційних технологій і цифрового формату багатьох видів мистецтва тільки увиразнилась роль «живого слова», особливо сценічного, яке забезпечує найкоротший шлях до розуму – через серце, емоцію, яку викликає високе театральне мистецтво.