На сцені ожили картини життя Тараса Шевченка, починаючи з раннього дитинства і до кінця його багатостраждального життєвого шляху, сцени з творів «Гайдамаки», «Відьма», «Великий льох», «Сова», «Хустина», звучали актуальні, як ніколи, «Кавказ», «І мертвим і живим…», «Давидові псалми» та інші. Особливо сильно звучали паралелі Шевченкової творчості з сучасністю, адже він був геніальним історіософом і провидцем, бо дав художній аналіз української історії, а також окреслив концепцію творення національного духу, ідеології нашого народу.
Головну рису Шевченкового генія можна якнайкраще зрозуміти зі слів академіка Івана Дзюби: «Шевченко – це не тільки те, що вивчають, а й те, чим живуть. У чому черпають сили й надії. У глибини майбутнього слав Шевченко свої непохитні заповіти синам рідної землі. Він говорив до мертвих духом, які ще мали пробудитися, і до живих, і до ще не ненароджених, і в Україні, і в світах – у кого ще є таке звертання до всього народу як до вічної категорії і таке грандіозне розуміння народу як сукупності поколінь, і духу, і діянь – поза обмеженнями в часі та просторі?! І серед його заповітів перший і останній:
…Свою Україну любіть,
Любіть її… Во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть».
Можна з упевненістю сказати, що цей захід у повній мірі сприяв поглибленню такого розуміння у кожного присутнього.
Завершився вечір, як звичайно, «Заповітом», що його натхненно заспівали всі присутні.