В Університеті відбувся перший етап Х Міжнародного мовно-літературного конкурсу імені Тараса Шевченка

10 жовтня 2019 року в Університеті відбувся перший етап Х Міжнародного мовно-літературного конкурсу учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка. Як зазначено в листі Міністерства освіти і науки України, «конкурс покликаний формувати почуття патріотизму, оптимізму й віри в щасливе майбуття Української Держави, про яку мріяв і писав у своїх творах Тарас Шевченко».
Учасники конкурсу у своїх роботах роздумували над добре відомими словами Великого Кобзаря із «Посланія і мертвим, і живим, і ненарожденним…»:
Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся,
Учужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Висловлюючись метафорично, відомий дисидент, а нині віцеректор Українського католицького університету Мирослав Маринович, зазначає: «Біль Шевченкового «Кобзаря» подає нам ту ноту української культури, яка налаштовує на повноцінну гармонію життя народу. Доки ми в одній тональності з ним, доти перебуваємо в лоні рідної культури, навіть граючи на різних інструментах чи імпровізуючи на різні лади, завжди повертаючись у свою тональність».
Учасники конкурсу у своїх роботах роздумували над добре відомими словами Великого Кобзаря із «Посланія і мертвим, і живим, і ненарожденним…»:
Подивіться на рай тихий,
На свою країну,
Полюбіте щирим серцем
Велику руїну,
Розкуйтеся, братайтеся,
Учужому краю
Не шукайте, не питайте
Того, що немає
І на небі, а не тілько
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Висловлюючись метафорично, відомий дисидент, а нині віцеректор Українського католицького університету Мирослав Маринович, зазначає: «Біль Шевченкового «Кобзаря» подає нам ту ноту української культури, яка налаштовує на повноцінну гармонію життя народу. Доки ми в одній тональності з ним, доти перебуваємо в лоні рідної культури, навіть граючи на різних інструментах чи імпровізуючи на різні лади, завжди повертаючись у свою тональність».