У межах вивчення вибіркової дисципліни «Сучасна українська література» відбулася лекція за участю гостьової спікерки Оксани СМЕРЕК
Оксана Степанівна Смерек — літературознавиця, перекладачка, письменниця.
Кандидатка філологічних наук, донедавна наукова співробітниця Інституту Івана Франка НАН України. Перекладає твори для дітей і дорослих з нідерландської, данської та англійської мов (нон-фікшн, художня проза, комікси, поезія).
Зустріч, яку організувала старша викладачка кафедри українознавства та міжкультурної комунікації Галина ХЛИПАВКА, відбулася через платформу ZOOM. Такий формат проведення був зручними, оскільки пані Оксана проживає зараз у Німеччині, а навчання наших студентів відбувається в змішаному форматі: частина студентів були присутні на парі очно, частина — дистанційно.
1 год 20 хв злетіли на одному подиху. Говорили про не тільки про літературу — говорили про життя, що дає матеріал для неї. Пані Оксана ділилася своїм досвідом викдання в школі, де навчаються діти з Центру й Сходу України. Ці діти не знали української мови й почали її вивчати вже в Німеччині. Такий болючий парадокс сьогодення, який відкрила страшна війна.
Але основною темою розмови з пані Оксаною Смерек була літературна творчість і все, що з нею пов’язане.
«Чим є для Вас творчість?», «Коли почали писати?», «Кого вважаєте своїм учителем у літературі?», «Як довго працюєте над творами?», «Що надихає на творчість і коли пишеться найкраще?», «Наскільки багато перекладача у перекладах?», «Що більше подобається: писати самій чи перекладати?» — на ці багато інших питань охоче відповідала наша гостя.
Хоч на власну творчість у пані Оксани немає стільки часу, скільки хотілося б, — саме вона дає їй найбільшу насолоду. Творчість як різновид терапії, що дає можливість глибоко зануритися в стихію рідного слова, яке авторка так тонко відчуває і яким так віртуозно володіє.
Твори Оксани Смерек (а це поезія і поезія в прозі) — це тонкі прозоро-серпанкові тексти, які залишають довгий приємний післясмак, дарують той світлий сум, який очищає, підносить над буденністю і наповнює душу світлом.
Кандидатка філологічних наук, донедавна наукова співробітниця Інституту Івана Франка НАН України. Перекладає твори для дітей і дорослих з нідерландської, данської та англійської мов (нон-фікшн, художня проза, комікси, поезія).
Зустріч, яку організувала старша викладачка кафедри українознавства та міжкультурної комунікації Галина ХЛИПАВКА, відбулася через платформу ZOOM. Такий формат проведення був зручними, оскільки пані Оксана проживає зараз у Німеччині, а навчання наших студентів відбувається в змішаному форматі: частина студентів були присутні на парі очно, частина — дистанційно.
1 год 20 хв злетіли на одному подиху. Говорили про не тільки про літературу — говорили про життя, що дає матеріал для неї. Пані Оксана ділилася своїм досвідом викдання в школі, де навчаються діти з Центру й Сходу України. Ці діти не знали української мови й почали її вивчати вже в Німеччині. Такий болючий парадокс сьогодення, який відкрила страшна війна.
Але основною темою розмови з пані Оксаною Смерек була літературна творчість і все, що з нею пов’язане.
«Чим є для Вас творчість?», «Коли почали писати?», «Кого вважаєте своїм учителем у літературі?», «Як довго працюєте над творами?», «Що надихає на творчість і коли пишеться найкраще?», «Наскільки багато перекладача у перекладах?», «Що більше подобається: писати самій чи перекладати?» — на ці багато інших питань охоче відповідала наша гостя.
Хоч на власну творчість у пані Оксани немає стільки часу, скільки хотілося б, — саме вона дає їй найбільшу насолоду. Творчість як різновид терапії, що дає можливість глибоко зануритися в стихію рідного слова, яке авторка так тонко відчуває і яким так віртуозно володіє.
Твори Оксани Смерек (а це поезія і поезія в прозі) — це тонкі прозоро-серпанкові тексти, які залишають довгий приємний післясмак, дарують той світлий сум, який очищає, підносить над буденністю і наповнює душу світлом.
"Мова…
Мова, з якою вишні-морелі падають у відра поливані. Кров’ю порскають, кісточку віддають, як дитя з лона. Рідна така, що від неї солод карамеллю тече і застигає. Кидаєш цю мову горстками вишень у миску на вогонь, а з ними листочків жменю. Запах їхній стелю виїдає і летить, як світло. Від того мамина сукня в горошок до неба цибатого здіймається.
Із мовою тією зелені жабки в аґрусі ковтаєш і словами кислими виймаєш усмішку. Та мова мамина така зцукрена, що ніяка оскома не візьме. На всі смаки слова вроджені, налиті та вистояні.
На кожному іспиті з мови чужої цей аромат вишневий крізь пори вгору, де пори року — мішанина драглиста. Де зовсім нема вишень і аґрусу не видно. Береш на іспит валізу слів про всяк випадок. Зо п’ять сотень вистачить, аби екзаменатор про вишні дізнався.
Усе партачить твоя вимова. Від неї нерв у ближнього, як клямка у дверях сіпається. Одразу на порозі запах і смак забуваєш. Залишаються тільки вишні чужою мовою…"
Оксана Смерек